Історичні передумови заснування колонії Ельзас
(сучасне село Щербанка)

Зазвичай історія поселень, заснованих німецькими колоністами, розпочинається з офіційної дати їх створення. Наприклад, у Вікіпедії зазначено: «Щербанка (до 1945 року — Ельзас) — село, засноване у 1808 році німецькими колоністами з Ельзасу, Бадену та Пфальцу. Входило до складу Кучурганського колоністського округу з центром у колонії Зельц».

Однак наявні історичні джерела вказують на те, що деякі німецькі колонії були засновані не на «порожніх землях», а на базі вже існуючих населених пунктів.

Так, відповідно до «Довідника Дизендорфа», перші німецькі колонії біля Одеси, були засновані у 1803–1804 роках вздовж русла річки Барабой, на півдні лівобережжя Дністра [1]. Йдеться про колонії Лібентальського округу. Друга хвиля колонізації припала на 1808–1811 роки — тоді північніше Одеси було закладено поселення Страсбург, Баден, Кандель, Ельзас, Мангейм, що згодом стали основою Кучурганського округу [1].

Завдяки вивченню ранніх джерел — таких як плани генерального межування (ПГМ) 1806, 1828, 1833 років, а також земельні відомості 1793–1809 років — вдалося більш детально відтворити передісторію заснування сучасного села Щербанка.

На жаль, автор має у розпорядженні лише плани генерального межування 1806, 1828 та 1833 роки. Проте інші доступні карти свідчать про цікаві моменти, зокрема карта під назвою «Подробная карта Российской империи и близлежащих заграничных владений», створена у 1801–1804 роках, відома також як «Столистовая карта европейской части Российской империи» [2]. На ній зафіксовано поселення під назвою Шербани.

Згідно з Відомостями 1793 року, земельна ділянка №61 площею 3000 десятин була надана капітану Щербану Володимирового сина Бузняку [3]. Після утворення Тираспольського повіту відбулася зміна нумерації, і в документах 1795 року (В. І. Григорович) згадано «Пустошь капитана Шербана Владимірова сына Бузіяна» вже під №7, з тією ж площею — 3000 десятин [4].

Оскільки в «Записке о пособиях …» В. І. Григоровича Відомості за 1795 рік є оновленою редакцією Відомостей 1793 року з новою нумерацією, це дозволяє провести чітке зіставлення даних до та після адміністративних змін, після утворення Тираспільського повіту. У більш пізніших Відомостях 1798 та 1806 років, що містять дані «по ревизии 1795 года», зазначено, що на дачі №7 вже існувала «Деревня Бузияновка капитана Шорбани Владимірова сына Бузияна», яка займала 3000 десятин і нараховувала 19 поселенців [5] [6].

У подальшому на картах ПГМ 1828, 1833 років земельна ділянка №7 (а з 1825 року, після утворення Одеського повіту — №18) вже значиться як територія німецької колонії Ельзас, яка входила до складу Кучурганського колоністського округу [7], [8]. Межі округу станом на початок 1820-х років зафіксовані на «Общем уменьшительном план колоний Одесского водворения...» та ПГМ 1828 року [7], [9].

Зокрема, у статті С. Аргатюка та І. Сапожнікова «Генерал Г. А. Гагенмейстер та заселення околиць Хаджибея–Одеси наприкінці XVIII ст.» подано приклад процесу переходу земель і поселень від місцевих землевласників до німецьких колоністів у 1803–1804 роках — на прикладі колоній Грос-Лібенталь та Кляйн-Лібенталь (сучасні Великодолинське та Малодолинське) [].

"Після рішення поселити у Тираспольському повіті німецьких колоністів,одеський градоначальник А. де Рішельє запропонував 6 жовтня 1803 р. придбати для них вже заселені дачі В. Потоцького (№24) і пустош генерал-майора І. Кислинського (№25). 17.10.1803 р. вийшов указ, дозволяючий купити дачу № 24.

У листопаді 1803 р. ділянки для поселення колоністів оглянули депутати від шести груп прибулих німців разом з членом Контори опіки І.С. Брігонці і тираспольським повітовим землеміром А. Шаржинським [51. 103-104]. Тоді ж останній склав викопіровку з Генерального межового плану, на якому показані три земельні ділянки (№№23-25) з суміжними землями, а також селами Гакержія і Єфстафієвка. Розпорядження про передачу ділянки І.А. Кислинського до відання Контори опіки було дано 5 березня 1804 р. Але тут з’ясувалося, що ділянка В. Потоцького не може поступити до казни, оскільки граф мав казенні борги і тому для продажу ділянки повинні були відбутися публічні торги. Щоб не втрачати час, 13 квітня 1804 р. було прийнято компромісне рішення: передати ділянку у розпорядження Контори опіки, а тим часом провести продаж, оцінивши майно, об’явити землю «за казною», повідомити про це міністра фінансів, щоб він виключив суму оцінки з суми боргу В. Потоцького. Вже наступного дня вирішили й долю селян Гакержії та Євстафієвки. У спеціальному рескрипті було заявлено, що бажано було б залишити їх на цій землі, але дозволялося й переселення у найближчі державні поселення, з виплатою належної допомоги. Більшість селян дачі вирішила переселитися в інші місця, на що було дано дозвіл. Згодом на земельній дачі В. Потоцького виникли відомі німецькі колонії Грос-Лібенталь на місці слободи Акаржа (смт Великодолинське Овідіопольського району) і Клейн-Лібенталь у Єфстафіївці (с. Малодолинске, підпорядковане м. Чорноморськ)." [10]

Наведений приклад переходу земель від приватного землевласника до іноземних колоністів демонструє механізм передачі земельних наділів у власність колоній.

Після скасування Кучурганського округу в 1871 році, Ельзас входить до складу Мангеймської волості.

Зі «Списку населених місць…» за 1917 рік відомо, що відбулось перейменування села Ельзас на Щербанку під час Першої світової війни, що було логічним у контексті конфлікту з Центральними державами [11].

У період політики коренізації, яку проводив Радянський Союз у 1920–1930-х роках, назви, пов’язані з національними меншинами, зокрема німецькими колоніями, частково відновлювалися. Таким чином, до початку Другої світової війни село знову носило назву Ельзас [12].

Остаточне перейменування поселення, як село Щербанка відбулося в 1945 році, згідно з «Указом Президії Верховної Ради УPCP Про збереження історичних найменувань…»: «Населені пункти Ельзаської сільради — хутір Нові Зельци іменувати хутір Новосільці, село Ельзас — село Щербанка, а Ельзаську сільраду — Щербанська» [13].

Висновок.

Таким чином, колонія Ельзас була заснована не на пустоші, а на місці існуючого поселення Бузіяновка (Шербани), розташованого на землях, що належали капітану Бузіяну Шербану. Це поселення, згідно з ревізькими відомостями, існувало не пізніше 1795 року, що суттєво доповнює офіційну хронологію заснування села Щербанка.

* Карта з особистого архіву С. С. Аргатюка

Джерела