«Люди без страха и упрека» - саме так цілком справедливо можна охарактеризувати покоління доблесних героїв - наших ветеранів. Не боятись ворога, не згинати голови перед труднощами, наполегливо працювати та бути взірцем мужності, гідності та честі - негласні закони, дотримуватись яких їх змусило саме життя. Час був такий... Та вони не скаржаться, адже пройшли таке горнило, що не дай Господь нікому... До шанованої когорти ветеранів-визволителів належить і наш герой-ювіляр, житель села Усатове - АРТЕМЕНКО Михайло Степанович, на долю якого теж випало найстрашніше випробування - війна.

Народився чоловік в селі Нерубайське, звідти ж призивався до лав Радянської армії. В 30-их роках минулого століття брав участь у бойових діях на території Монголії. В 1939-му був нагороджений Медаллю за відвагу, яку чоловікові вручав особисто Калінін. Відзначився Артеменко М.С. і в мирний час. За працелюбність його неодноразово нагороджувало керівництво радгоспу, в якому працював водієм. А коли на рідну землю ступив жорстокий ворог, Михайло Степанович, як і мільйони його побратимів, став на захист Вітчизни.

Його бойовий путь - довгий та непростий. Він пройшов шлях від водія автотранспортного батальйону 322-го артилерійського полку до командира взводу. Був поранений під Смоленськом, навчався у Вольському військово-хімічному училищі, по закінченні якого отримав звання лейтенанта.

За відданість та мужність нагороджений орденом Червоного Прапора, за успішне виконання бойового завдання під час форсування озера Балатон в Австрії удостоєний ордена Червоної Зірки. А довгоочікувану Перемогу Михайло Степанович зустрів в Австрії.

А потім настало мирне життя: із його радостями та турботами, досягненнями та невдачами. Артеменко М.С. одружився з прекрасною жінкою - Олександрою Афанасіївною, із якою пройшов пліч-о-пліч 59 років. Разом жили та працювали, виховували діточок, щодня раділи мирному життю та дякували Богові за все, що мають.

В 1951-му чоловікові довелось повернутись до армійських лав. Його призвали для будівництва аеродрому. З 1956-го до 1986 року Артеменко М.С. працював на Одеському маслоекстраційному заводі слюсарем-наладчиком. За віддану працю був неодноразово нагороджений.

- Каждое утро он начинает с благодарственных молитв Богу за своє долголетие, здравие ума и укрепление физических и моральних сил, а также просительных молитв за каждого члена нашей большой семьи. Мы очень любим нашего дорогого папу, дедушку, и просто хорошего, ОТЗЫВЧИВОГО человека, чья жизнь может стать примером для нашего поколения, - говорять про Михайла Степановича його рідні, що живуть поруч. Він і сьогодні не сидить, склавши руки. Жвавий та працелюбний - Михайло Степанович є футбольним вболівальником, приємним співрозмовником, мудрим порадником. Турботливий та дбайливий - також він завжди прагне допомогти рідним по господарству.

Говорять, що за життя людина повинна збудувати дім, виростити сина та посадити дерево. Та здається, він виконав ще більш почесну місію - став взірцем! Відданості, мужності, працелюбності, відваги. І не лише для рідних - для багатьох поколінь нащадків, які житимуть в цій країні, будуватимуть її та вічно дякуватимуть таким людям, що достойні звання справжніх героїв.

8 липня Михайло Степанович святкуватиме ювілей - 100 років. Поважна дата, із якою чоловіка вітатимуть рідні та близькі, керівництво села та району - всі, хто поважають його, шанують та дякують за героїчне минуле!

І якби чоловік мав змогу обирати життєвий шлях, то не вагаючись повторив бив свій подвиг заради Батьківщини!

---

Використана література:

Газета "Південна Зоря" № 46 (10094) від 8 липня 2015 року
Щирі вітання зі славним 100-літтям!
Электронный банк документов «Подвиг народа в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.»:
www.podvignaroda.mil.ru/?#id=47285734&tab=navDetailManAward
www.podvignaroda.mil.ru/?#id=1511395237&tab=navDetailManUbil

---